У період з 2000 по 2007 рік «Націонал-соціалістичний підпільний рух» (скорочено «NSU», самоназва праворадикальної терористичної мережі) вбив у Німеччині десятьох людей: Енвер Шимшек, Абдурахім Озюдогру, Сулейман Ташкопрю, Хабіль Кіліч, Мехмет Тургут, Ісмаїл Яшар, Теодорос Булгарідес, Мехмет Кубашик, Халіт Йозгат та Мішель Кізеветтер (зліва направо).
У результаті трьох вибухів, скоєних NSU в Нюрнберзі та Кельні, багато людей отримали важкі травми та психологічні травми. Вбиті та жертви терактів були у розквіті сил, більшість із них були самозайнятими особами або вели малі підприємства. В результаті загалом 15 збройних пограбувань ще багато людей зазнали фізичних та психологічних травм.
NSU скоїла вбивства та вибухи в шести різних федеральних землях. Той факт, що дев’ять із десяти вбивств було скоєно одним і тим самим знаряддям, а дев’ять із десяти жертв мали міграційне минуле, давав підстави припустити, що йдеться про серію пов’язаних між собою вбивств. Однак у ході поліцейського розслідування не розглядалися расистські чи неонацистські мотиви злочинів. Натомість часто стигматизували самих постраждалих і натякали на їхні зв’язки з організованою злочинністю. Більшість ЗМІ перейняли припущення поліції та підкріпили їх дискримінаційними термінами. Навіть більшість суспільства не ставила під сумнів расистські припущення слідчих органів та ЗМІ.
NSU була викрита не завдяки успішній слідчій роботі органів безпеки, а сама себе викрила у 2011 році. Її викриття сколихнуло суспільство, оскільки воно розкрило досі невідомі в післявоєнній Німеччині масштаби правого терору, провалу державних органів та расизму. Ця найбільша серія вбивств, скоєних праворадикальними терористами в історії Федеративної Республіки, стала переломним моментом і похитнула фундаментальні уявлення про те, як працюють органи безпеки та як у Німеччині борються з праворадикальним насильством.
До сьогодні справа NSU не розслідувана до кінця. Саме завдяки активності людей, які постраждали від терактів, та родичів жертв вбивств, їхній силі та опору вдалося зрушити з мертвої точки процес розслідування. Вони й досі вимагають повного розкриття обставин та гідного вшанування пам’яті. Дехто з них регулярно розповідає про свої переживання на публіці, перед учнями шкіл або навіть написав книгу для підлітків. Усіх їх об’єднує заклик не ставити крапку в справі NSU.
Чому ми говоримо про комплекс?
Ми говоримо про «комплекс NSU», оскільки NSU не складався лише з трьох осіб. Їхні злочини стали можливими завдяки мережі підтримки з боку неонацистів, а також через провали суспільства та держави. Комплекс, за визначенням, є багатошаровим, взаємопов’язаним і складається з багатьох окремих елементів. Цей термін переносить увагу з окремих злочинів на різноманітних учасників, які їх (спів)допустили.
Ключову роль у створенні умов для серії терористичних актів відіграє неонацистське середовище. Саме з нього виникла організація NSU, і саме від нього вона отримала вирішальну підтримку для здійснення своїх злочинів. Сюди входять оренда квартир і транспортних засобів, придбання зброї для скоєння злочинів, позичання різних документів, що посвідчують особу, а також залучення коштів і налагодження контактів. Рушійною силою цих злочинів була міцно вкорінена расистська та неонацистська ідеологія та готовність впроваджувати її силовими методами.
Однак й інші соціальні групи не були вільні від расизму — хоч і менш фанатичного, а іноді й несвідомого. У слідчих органах жертв, їхніх родичів та самих тих, хто вижив, раз по раз підозрювали у причетності до злочинів. На думку слідчих, походження жертв автоматично робило їх схильними до злочинності. Таким чином, справа «NSU» надає серйозні приклади інституційного расизму в органах безпеки Німеччини.
Для органів конституційного захисту захист своїх інформаторів, а отже, і збереження джерел інформації в неонацистському середовищі, був важливішим, ніж захист жертв і запобігання подальшим вбивствам. ЗМІ перейняли расистські упередження поліції та використовували у своїх репортажах дискредитуючу лексику. Більшість суспільства усвідомила расистський характер серії вбивств лише після того, як NSU сама розкрила себе, на відміну від багатьох мігрантів, які вже з 2006 року припускали, що злочинцями є праві екстремісти. Демонстрації під гаслом «Ні 10-й жертві», що відбулися в Касселі та Дортмунді влітку 2006 року й зібрали близько 4 000 осіб, свідчать про це раннє усвідомлення, зокрема з боку родин жертв вбивств.
Взаємодія цих різних суспільних груп дозволила NSU протягом понад 13 років залишатися непоміченою та вчиняти насильницькі злочини на расистському та неонацистському ґрунті.
