Інтерв’ю з арт-скаутом Шарлоттою
На нашій виставці ви зустрінете не лише наших господарів та господинь — там завжди присутній «Art Scout», який готовий відповісти на ваші запитання. «Art Scouts» працюють щодня, проводять екскурсії та допомагають вам у всіх питаннях, пов’язаних із виставкою. Тож до кого ще краще звернутися з питаннями про виставку, як не до них?
Привіт, Шарлотта, раді, що ти тут! Ти ж з нами ще з моменту відкриття у травні 2025 року, тож сьогодні ти для мене — ідеальна співрозмовниця. Моє перше запитання: чи можеш ти ще раз представитися та розповісти, як ти почав працювати тут?
Мене звати Шарлотта, і я працюю як незалежна фахівчиня у сфері медіа-мистецтва та культурної освіти в Саксонії. З моменту відкриття Документаційного центру у травні 2025 року я є учасницею проекту «Відкритий процес». Я почала працювати як незалежна медіаторка, а незабаром після цього також приєдналася до команди Art-Scout. (…)
Дякую за розповідь. Термін «Art Scout» не зовсім зрозумілий з першого погляду — що для тебе означає ця діяльність?
Роль «Art Scout» поєднує класичну медіацію мистецтва з політичною освітою щодо правого тероризму та, насамперед, із безпосереднім спілкуванням із відвідувачами. З одного боку, це означає, що ми завжди готові до спілкування у виставковому залі та відповідаємо на запитання щодо змісту виставки, пов’язані з комплексом NSU або з експонованими роботами. З іншого боку, під час публічних екскурсій ми презентуємо структуру виставки та беремо активну участь у формуванні доступу до художніх робіт.
Для мене особисто ця діяльність — це насамперед безліч зворушливих розмов. Вони щоразу спонукають мене до власних роздумів і дають мені надію, незважаючи на загрозливу поширеність правих гасел у повсякденному житті. Тому я радію кожному зацікавленому запитанню та історіям відвідувачів.
Дякую, це звучить дуже багатогранно. Що для тебе означає робота в Документаційному центрі, присвяченому комплексу NSU?
Документаційний центр — це багатогранне місце, яке люди використовують і допомагають формувати по-різному. При цьому їх об’єднує спільна мета — вивести на перший план голоси тих, хто загинув або постраждав від ультраправого терору НСУ.
Сюди входять історії життя Енвера Шимшека, Абдурахіма Озюдогру, Сулеймана Ташкопру, Хабіля Кіліча, Мехмета Тургута, Ісмаїла Яшара, Теодороса Булгарідеса, Мехмета Кубашика, Халіта Йозгата та Мішель Кізеветтер, а також переживання їхніх рідних та тих, хто вижив після терактів і пограбувань. Тому для мене це місце — насамперед запрошення до спогадів, роздумів і зустрічей. (…)
А як побудована виставка?
Виставка «Відкритий процес» поділена на розділи, кожен з яких має заголовок, складений із висловлювань родичів жертв вбивств. Перший розділ присвячений історіям життя вбитих, а також місцям злочинів та постраждалим від трьох вибухів у Нюрнберзі та Кельні. Далі, серед іншого, представлені художні роботи та інфографіки, що висвітлюють серйозні помилки та упущення з боку поліції, Служби захисту конституції та ЗМІ, а також неповне юридичне розслідування справи «NSU».
Водночас ці роботи висвітлюють багаторічну активну діяльність постраждалих та різноманітну громадську діяльність, без якої Документаційний центр не існував би. Наприкінці виставляється вимога: «Не ставити крапку!». Вона чітко дає зрозуміти, що справу NSU, громадську діяльність, а також саму виставку слід розглядати як незавершені. (…) На віконних шибках документаційного центру також видно вимоги, які й досі висувають родичі та постраждалі.
Наостанок ще одне питання, яке мене особливо цікавить: чи є на виставці якась робота або розділ, що особливо привертає твою увагу?
Є багато робіт, які щоразу мене зворушують. Особливо раджу на початку приділити час перегляду відеороботи «TAKDIR. Визнання» Улькю Сунгун, потренуватися вимовляти імена жертв вбивств і при цьому спостерігати за собою (#saytheirnames). Крім того, багато робіт демонструють, яку важливу роль відіграє мистецтво у розмовах про расистське та антисемітське насильство, а також про життя (пост-)мігрантів у Німеччині. Тому я також хотіла б виділити відеороботу «Бабенгаузен» Хіто Штайерль. Вже з 1990-х років вона поєднує документалістику, мистецтво та активізм — цілком у дусі цієї виставки.
Щиро дякую за розмову та за те, що поділився своїми думками про свою роботу!
